Ідентифікація метамодернізму як культурної практики

Анотація

У статті здійснено спробу розкрити особливості культурних практик епохи метамодернізму, виявити їхні основоположні ознаки; обгрунтувати особливості участі та співпереживання людини в культуротворчому процесі сучасності. Основу методології наукової розвідки склав культурологічний підхід, який дозволив обґрунтувати інтертекстуальність сучасних культурних практик у контексті метамодернізму; проаналізувати сприйняття людиною культурних змін та тих соціально-культурних переживань, що означені метамодерністами поняттям «осциляція»; «прочитати» значимі положення метамодернізму в контексті релевантності потреб сьогодення.

The article attempts to reveal the features of cultural practices of the metamodern era, to identify their fundamental features; to substantiate the peculiarities of human participation and empathy in the cultural process of modernity. The purpose of the scientific research was to describe the essence and analysis of the structure of metamodernism as a modern trend in the context of cultural practices. The basis for the methodology of the scientific study was the culturological approach, which allowed to substantiate the intertextuality of modern cultural practices in the context of metamodernism; to analyze a person’s perception of cultural changes and those socio-cultural experiences that are defined by metamodernists as “oscillation”; “Read” the significant provisions of metamodernism in the context of the relevance of today’s needs. It is noted that metamodernism as a special historical stage of cultural development (O. Dumitrescu, G. Freinacht, T. Vermuilen and R. van den Acker, H. Moraru), states radical changes in the modern world of culture (Metamodernism Historicity, affect and depth after postmodernism), Forming a “global mental paradigm”(N. Khrushchev). Based on the works of G. Freinacht, the characteristic features of the metamodernist worldview are revealed, in particular, an awareness of allergies; a belief in development and progress; an understanding of hierarchies; aiming at reconstruction; thinking “Both-And”. Analyzed as “metamodernist” cultural and artistic projects by S. Labaf, N.C. Ronkyo and L. Turner; works of art by O. Eliasson and J. Tarrell; literary discoveries by H. Murakami and D.F. Wallace, others. It is proved that the core parameters of the artist’s self-identification in metamodernism are work with emotions and technical mediality; sensuality and sentimentality; complicity of the creator and the public; irony, naivety and new sincerity, and (and above all) oscillation and multidimensionality. Emphasis is placed on the critique of metamodernism as a culturological concept, characterized by speculative philosophizing, conceptual dispersion, which are unable to provide meaningful substantiation of the essence of metahistoricity, metaeffect and metadeep of the cultural process of modernity.