Культурологія в Україні: професія Non Grata
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1343-2025-15-30-117-132Ключові слова:
культурологія, культурні дослідження, інституціалізація, освітні стандарти, компетентності, культурологічна освіта, ринок праці, професія, професійна ідентичність, cultural studies, cultural research, institutionalization, profession, competencies, cultural studies education, labor market, professional identity, educational standardsАнотація
Проаналізовано сукупність інституційних, ідеологічних та освітніх чинників, що спричиняють проблему невизнання культурології як професії в Україні. Окреслено особливості соціальної ідентифікації культуролога у порівнянні із суміжними гуманітарними та соціальними спеціальностями. Показано, що її методологічна багатовекторність, номінальні «міграції» між різними галузями знань, відсутність артикульованого професійного запиту на рину праці, слабкість фахової спільноти, яка не сформувала чіткого суспільного образу професії – є ознаками її вразливість у боротьбі за ексклюзивну юрисдикцію у сфері гуманітарних знань. Зазначено, що невідповідність між декларованими компетентностями та реальними сферами застосування знань спричиняє транзитивний характер професійної реалізації культурології. Доведено, що практики функціональної мімікрії ускладнюють професійну легітимацію спеціальності та конвертацію академічного капіталу дипломованого фахівця в його соціальний й економічний капітал. Обґрунтовано, що незавершеність професіоналізації культурології, що виявляється у її функціональній «невидимості», актуалізує потребу у критичному переосмисленні культури та модернізації стратегії її професійного забезпечення.
