Арт-терапевтичні техніки у контексті візуальної культури: від критичної теорії до цифрової практики
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1343-2025-15-30-183-191Ключові слова:
культурологія, філософія культури, психологія, арт-терапія, критична теорія візуальності, соціальна медіатерапія, культурні коди, cultural studies, philosophy of culture, psychology, art therapy, critical theory of visuality, social media therapy, cultural codesАнотація
Стаття досліджує необхідність інтеграції критичної теорії візуальності в методологію арт-терапії в умовах домінування візуальних засобів комунікації, відомого як «візуальний поворот». Сучасна філософія візуальних досліджень розглядає суб'єкта не як носія сталих характеристик, а як конструкцію, сформовану соціокультурними та владними механізмами. Теорія зображення стверджує, що культура перейшла від текстової до зображальної моделі світу, що підвищує статус візуалізації внутрішнього досвіду в арт-терапію як первинного способу розуміння буття.
Дослідження ставить за мету розглянути дві фундаментальні проблеми: критичну інтерпретацію образу та методологічний зсув. Перша проблема полягає у необхідності розрізнення автентичних, внутрішньо мотивованих образів від культурних кліше та ідеологічних кодів, засвоєних із масової візуальної культури, оскільки візуальні метафори можуть відображати ідеологічні змісти. Надмірна візуальна насиченість створює ризик «метафоричного засмічення» ‒ використання клінічно порожніх «готових образів». Для ефективної інтерпретації арт-терапевт повинен володіти «візуальною грамотністю» та використовувати моделі, що дозволяють аналізувати зовнішні культурні коди. Друга проблема стосується методологічного зсуву від аналогової матеріальності (ізотерапія, пісочна терапія), яка забезпечує заземлення, до цифрової, ефемерної репрезентації. Інтеграція цифрового мистецтва та соціальної медіатерапії надає унікальні можливості для безпечного експериментування з самовираженням, дозволяючи клієнту контролювати та змінювати візуалізацію травматичного досвіду. Соціальна медіатерапія цілеспрямовано працює з мережевою ідентичністю клієнта як сконструйованого суб'єкта.
Інтеграція критичних візуальних студій вимагає розробки нових клінічних протоколів, які поєднують культурологічний аналіз із клінічною рамкою. Також необхідно розробити етичні керівництва для соціальної медіатерапії, щоб використання механізмів соціальної валідації («лайків») не підривало розвиток внутрішньої самооцінки клієнта.
