Семіотичні стратегії як механізм конструювання національної ідентичності в українських медіа-дискурсах

Анотація

У статті розглянуто семіотичні стратегії, що використовують сучасні масмедіа для формування національної ідентичності, як символічного кордону, що окреслює культурний код та самобутність спільноти. Методологічною основою роботи став міждисциплінарний підхід, який показав, що концептуальною основою семіотичного дослідження можуть бути не тільки праці Ч. Пірса, Ф. де Соссюра чи інших класиків семіології, а й наукові роботи присвяченні формуванню національної ідентичності у діахронній та синхронній перспективі. Особливої ваги в цьому контексті набули ідеї прихильників модерністських теорій націєтворення, які чи не вперше аргументовано показали, що нації та національні ідентичності – це побічний продукт модернізації, який постає у процесі свідомого конструювання культурної єдності спільноти через стандартизацію мови. Її поява, а згодом і використання офіційними та неофіційними масмедійними каналами (друкованими, аудіовізуальними, онлайновими, мультимедійними тощо), дає можливість уніфікувати спілкування, тим самим сформувати підвалини для закріплення в колективній свідомості історичних наративів. Зміст останніх розкриває національна символіка (гімн, герб, кольорова символіка прапора), яка допомагає масмедіа унаочнити історичну тяглість та спадкоємність політичної традиції й тим самим сформувати світоглядний ґрунт для створення пантеону героїв. Публічна розповідь про їхній подвиг розкриває віковічні прагнення народу, доленосні події історії, тим самим надихаючи та спонукаючи суспільство до громадянського служіння чи опору будь-якій несправедливості. На основі їхній фрагментарних історій формуються цінності, норми поведінки та ідеали, з допомогою яких масмедіа формують та спрямовують громадську думку, настрої, протидіють дезінформації та ворожим маніпуляціям, водночас пропонуючи суспільству, чітко заданий образ реальності у формі стратегічного наративу, окремі повідомлення якого можуть набувати рис гранд-наративу, тобто перетворюватися на узагальнений смисловий каркас, що покликаний пояснити минуле, теперішнє і майбутнє спільноти, і відповідно до цього скоригувати національну ідентичність.