Гібридна драматургія у п’єсі Людмили Старицької-Черняхівської «Муки українського слова»

Анотація

Бароковий пафос і трагічна велич боротьби за українське слово надають твору високого, ідеалістичного звучання. Абсурд же, у свою чергу, показує, наскільки безглуздою, приреченою і водночас героїчною є ця боротьба в умовах, коли ворог не має обличчя, а його дії не підлягають логічному поясненню. Ця абсурдність підкреслює ірраціональність історичних подій, які переживала Україна. Виконаний культурологічний аналіз особливостей парадоксальної синтези бароко з мотивами абсурду, як органічної складової української драматургії в умовах кризи російської імперської культури середини 1910-х років Проаналізовано риси, притаманні літературі бароко, інкорпоровані авторкою у текст твору. Звернено увагу на віршовану форму п’єси, що дозволяє вважати її першою українською поемою з елементами абсурду, призначеною для сценічного втілення. Розглянута композиція «Апотеозу», що є прикладом квінтесенції контамінації бароко та абсурду, у якому заголовна авторська ремарка задає весь наступний аудіовізуальний темпоритм фіналу: Зроблено висновок, що твір, анонсований авторкою, як «Трагічний жарт на I дію», насправді, то екзистенційна трагедія, де поєднання барокової символіки та абсурдистського світовідчуття створює потужний образ незламності українського духу перед лицем тотального, безглуздого знищення. Доведено значну предуцесорну значущість п’єси у контексті трансгресії українського театру в напрямку театру абсурду.