Художня артикуляція колективної травми через тіло в українському мистецтві 2022–2025 років
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1343-2025-15-30-240-255Ключові слова:
тіло, тілесність, травмоване тіло, колективна травма, культурна пам’ять, українське мистецтво, війна, візуальна культура, body, physicality, traumatized body, collective trauma, cultural memory, Ukrainian art, war, visual cultureАнотація
У статті розглядаються художні стратегії репрезентації колективної травми через тіло в українському мистецтві 2022–2025 років. Тіло осмислюється як соціокультурний конструкт, що поєднує індивідуальний досвід війни з колективною пам’яттю та етичними вимірами сучасного суспільства. Спираючись на концепції культурної пам’яті, посттравматичних студій і феноменології тіла, проаналізовано трансформацію образу тілесності періоду повномасштабного вторгнення Росії в Україну у порівнянні з радянською воєнною і післявоєнною візуальною традицією.
Показано, що образ героїчного, монументального тіла середини ХХ століття поступається місцем вразливому, травмованому, фрагментованому тілу, яке стає медіумом пам’яті та свідчення.
Окреслено типи тілесних наративів у сучасному українському мистецтві: меморіальний, травматичний і терапевтичний. На матеріалі виставкових проектів Києва 2025 року простежено формування нової етики репрезентації травми, де тілесність функціонує не як видовищний об’єкт, а як інструмент емпатії та переосмислення спільного досвіду. Зроблено висновок про формування візуальної мови війни, в якій тріада «тіло–травма–пам’ять» стає концептуальною віссю сучасних мистецьких практик.
