Культурна спадщина як концептуальна основа формування туристичних дестинацій в умовах воєнного часу (на прикладі Київської області)

Анотація

У статті здійснено культурологічне осмислення історико-культурної спадщини як концептуальної основи формування туристичних дестинацій в умовах воєнного часу на прикладі Київської області, зокрема, комплексний аналіз потенціалу історико-культурної спадщини Київщини у процесах збереження культурної пам’яті, формування національної ідентичності та адаптації туристичних практик до безпекових, соціокультурних і психологічних викликів воєнного періоду. Виявлено, що в умовах воєнного стану історико-культурна спадщина трансформується з об’єкта охорони у активний культурний ресурс, здатний формувати туристичні дестинації нового типу – меморіальні, пізнавально-рефлексивні та соціально значущі. Обґрунтовано, що туристичні дестинації воєнного часу поєднують традиційні культурні смисли з новими наративами колективної пам’яті, спрямованими на осмислення травматичного досвіду війни та утвердження цінностей стійкості й солідарності. На матеріалі Київщини проаналізовано роль історичних міст, музеєфікованих просторів і локацій сучасної пам’яті (Буча, Ірпінь, Бородянка, Переяслав) у формуванні культурного ландшафту воєнного часу. Наукова новизна дослідження полягає у культурологічному трактуванні туристичної дестинації як простору пам’яті та символічної репрезентації, а також у виокремленні історико-культурної спадщини як концептуального чинника розвитку туризму в умовах війни. Запропоновано підхід до формування туристичних дестинацій, що ґрунтується на принципах етичності, партисипативності та культурної рефлексії. Зроблено висновок, що історико-культурна спадщина в умовах воєнного та поствоєнного періодів відіграє ключову роль у збереженні культурної тяглості, відновленні соціальних зв’язків і формуванні культурної стійкості суспільства, а туристичні дестинації на її основі стають важливим інструментом культурної політики та внутрішнього туризму.