Політика деколонізації в України і рефлексії територіальної громади (приклад Одеси)
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1521-2025-15-41-125-141Ключові слова:
деколонізація, політика пам’яті, сек’юритизація, антиколоніалізм, Одеса, міська рада, територіальна громада, збройна агресія, обласна державна (військова) адміністрація, decolonisation, memory politics, securitisation, anti-colonialism, Odesa, city council, territorial community, armed aggression, regional state (military) administrationАнотація
У статті досліджено практичні заходи з деколонізації в Україні в умовах повномасштабної війни з Росією, зокрема на прикладі міста Одеса як простору із суперечливим історичним і культурним контекстом, де перетинаються імперська, українська, радянська та пострадянська спадщина. Крізь призму поєднання постколоніальної теорії та теорії сек’юритизації та постструктуралістського дискурсивного аналізу у роботі показано, як українська держава і громадянське суспільство відповідають на агресію Кремля, здійснюючи демонтаж імперських і радянських символів, водночас перетворюючи деколонізацію на частину стратегії мнемонічної безпеки. Автор зосереджується на кейсі Одеси як прикладі конфлікту між антиколоніалізмом і локальними проявами гібридної історичної пам’яті. Особливу увагу приділено ролі органів місцевого самоврядування в цьому конфлікті і суперечностям між загальнонаціональною сек’юритизованою логікою та локальними формами спротиву, зумовленими культурною специфікою міста. Підкреслюється, що після 2022 року деколонізація набула рішучо антиколоніального спрямування, змістившись у бік домінування україноцентричного наративу, тоді як простір для гібридності історичної пам’яті суттєво звузився. При цьому Одеса виступає як приклад мнемонічної «фронди» де точиться боротьба між уніфікуючим державним баченням і локальними проявами гібридної ідентичності.
