Музична нумізматика стародавнього світу в системі кроскультурного діалогу : від археологічного артефакту до мистецької практики
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1343-2026-16-31-67-74Keywords:
музична нумізматика Стародавнього світу, нумізматична іконографія, музична культура, Анаксагор, гомеомерії, кроскультурний діалог, мистецька рецепція, культурні повороти, органологічна реплікація, 3D-моделювання, протосценарій, musical numismatics of the Ancient World, numismatic iconography, musical culture, Anaxagoras, homoeomeries, cross-cultural dialogue, artistic reception, cultural turns, organological replication, 3D modeling, protoscriptAbstract
Мета дослідження. У статті вперше концептуалізовано поєднання музичної нумізматики та музичного театру, де антична монета розглядається як мікрокосмос культурного універсуму та багатогранний феномен у системі сучасного кроскультурного діалогу. Крізь призму філософської концепції Анаксагора про гомеомерії («все у всьому») обґрунтовано роль монетної іконографії як концентрованого носія смислів та семіотичного коду. Це дозволяє трактувати монету не просто як об’єкт історичної класифікації, а як структурну модель сценічної дії та справжній «протосценарій» театрального перформансу у актуальній науковій та мистецькій рецепції.
Методологія дослідження базується на іконографічному аналізі, семіотичному підході та методах органологічної реплікації. У науковому вимірі висвітлено досвід відтворення ліри Гермеса за допомогою лазерного сканування та 3D-моделювання, що дозволило поєднати візуальну автентичність артефакту з професійними акустичними характеристиками.
Результати та висновки. У мистецькій площині вперше проаналізовано трансформацію нумізматичного об’єкта в «протосценарій» театральної дії. Автор визначає «протосценарій» як первинну іконографічну матрицю, що містить у собі наперед задану сценографічну формулу: склад ансамблю, просторову динаміку жестів та емоційно-ритмічну структуру ритуального дійства. Зокрема, на прикладі золотого ауреуса імператора Гети та сучасної постановки трагедії «Геракл» показано, як монетна композиція як мікрокосмос культурного універсуму задає мізансцену вистави, перетворюючи статичний знак на живу перформативну реальність. У висновках обґрунтовано трирівневе функціонування артефакту; доведено, що поєднання органологічної точності з художньою рецепцією дозволяє подолати часову дистанцію між античним артефактом та глядачем; визначено монетну іконографію як «протосценарій», що задає сценографічну формулу сучасної театральної дії.
