Правовий статус українських вимушених мігрантів: особливості міжнародного регулювання

Анотація

Статтю присвячено аналізу особливостей міжнародного регулювання правового статусу українських вимушених мігрантів, як міжнародних, так і внутрішніх. Відзначено, що міжнародні вимушені мігранти за своїм правовим статусом поділяються на три основні категорії: біженці; особи, що шукають притулку; особи зі статусом тимчасового захисту. Розробка правових засад, які б регулювали міжнародну вимушену міграцію, розпочалася в межах діяльності Ліги Націй після Першої світової війни та продовжилася в рамках структур ООН після Другої світової війни. Сьогодні основною агенцією, яка займається питаннями вимушеної міграції, являється Міжнародна організація у справах біженців. Ключовим документом, який регулює статус міжнародних вимушених мігрантів, являється «Конвенція про статус біженців» 1951 року, хоча в останні роки було прийнято значну кількість нормативних актів в цій сфері: «Дублінський регламент», «Нью-йоркська декларація про біженців та мігрантів», «Глобальний договір щодо біженців» тощо. З’ясовано, що найбільш тривалу історію правового регулювання має категорія «біженець». На відмінно від біженців, правовий статус осіб, що шукають притулку, чітко не прописано в міжнародних документах. Основні міжнародні документи, що регулюють статус вимушених мігрантів, де-факто включають осіб, що шукають притулок, до категорії біженців, однак відсутність цієї категорії в міжнародному праві де-юре робить цей статус дуже хитким, а становище безправним. Тимчасовий захист регулюється «Директивою про тимчасовий захист», яка була прийнята Радою ЄС у 2001 році після конфліктів на території колишньої Югославії. В перший та поки що єдиний раз ця директива була активована на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році. Визначено, що статус внутрішніх вимушених мігрантів (внутрішньо переміщених осіб - ВПО) тривалий час взагалі не було врегульовано на міжнародному рівні. Документ, який мав врегулювати статус ВПО – «Керівні принципи з питань внутрішнього переміщення», був представлений ООН у 1998 році. Для України внутрішня вимушена міграція стала новим соціальним феноменом, до якого вітчизняна нормативно-правова система не була готова. Правова база, яка б регулювала питання, пов’язані з ВПО, почала розроблятися вже в умовах фактичного існування в суспільстві значної кількості громадян даної категорії.