Архаїчні уявлення населення Полісся про смерть. аналіз матеріалів експедиційних досліджень в Сарненський, Вараський та частині Рівненського районів у 2022-2024 рр.
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1343-2025-15-29-73-88Ключові слова:
смерть, Полісся, народні вірування, християнство, традиційна культура, метемпсихоз, релігія, death, Polissia, folk beliefs, Christianity, traditional culture, metempsychosis, religionАнотація
Уявлення про потойбічне перебування людини формувалося на основі регіональних особливостей, що стосуються природи, способу життя спільнот, їхнього побуту тощо. Мешканці Полісся, а зокрема, північних районів Рівненської області - Вараського, Сарненського, частини Рівненського, до сьогодні зберігають в контексті свого способу життя архаїчні традиції та ритуали, пов'язані з уявленнями про смерть та потойбічне життя. Такі уявлення сформовані на основі історичних, соціокультурних та природньо-географічних особливостях регіону. Зокрема, поліщуки пов'язують своє післясмертне перебування з лісом, деревами, рослинами. Відповідно, уявлення про "той світ" наповнений символізмами рослинності.
На Поліссі поширені також мотиви метемпсихозу душі померлого у рослинні форми. Сьогодні в громадах півночі Рівненщини можна простежити окремі традиційні обряди та звичаї, які пов'язані із переродженням душі у нову сутність, тіло, форму. Зокрема, ідея переродження душі в рослину яскраво виражена на прикладі офірної сосни у с. Вежиця Сарненського району Рівненської області, яка слугує оберегом, захистом і допомогою для людей, що вбачають в ній надприродню силу.
Важливим аспектом уявлення про безсмертя є піклування про померлих, зокрема, дотримання правил поминальних періодів – девятин, сороковин, церковних поминальних днів; підготовка до смерті членів спільнот із урахуванням передачі «всього необхідного» для померлого під час зустрічі «на тому світі»; формування культури жертвоприношень (хліб, коливо, просфори) для задобрювання померлих членів спільнот, наділяючи їх надприродніми здібностями та можливостями тощо.
З поширенням християнства виникають ще два локуси для перебування душі після смерті - рай та пекло, які в уявленнях українців теж мають народну візуалізацію. Попри християнську ідею визначеності душі щодо раю чи пекла, згідно релігійного світогляду пооліщуків, існує певна метафізична комунікація, що супроводжується періодичним перебуванням душ померлих у світі живих. Це проявляється навіть у церковному фольклорі і традиціях – псальми про незалежну діяльність душі після смерті, народні обрядодії в контексті церковних поминальних традицій, індивідуальний досвід комунікації з померлими членів спільнот тощо.
