Форсайт-орієнтована модель інтеграції інноваційного маркетингу та управління людськими ресурсами в системі забезпечення сталого розвитку підприємства
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1394-2026-16-31-100-109Keywords:
форсайт, форсайт-методи, інноваційний маркетинг, управління людськими ресурсами, економічний механізм, система управління, сталий розвиток, foresight, foresight methods, innovation marketing, human resource management, economic mechanism, management system, sustainable developmentAbstract
У статті досліджено теоретико-методичні засади інтеграції форсайт-підходу, інноваційного маркетингу та управління людськими ресурсами в системі забезпечення сталого розвитку підприємств в умовах зростаючої невизначеності, цифрової трансформації та посилення конкурентного тиску. Обґрунтовано, що форсайт у сучасних умовах виходить за межі інструменту стратегічного прогнозування та набуває значення інтеграційного механізму узгодження маркетингових, кадрових та інноваційних управлінських рішень. Проаналізовано взаємозв’язок інноваційного маркетингу та HRM як взаємодоповнюючих підсистем формування конкурентних переваг підприємства, де маркетинг забезпечує трансформацію інновацій у ринкову цінність, а система управління людськими ресурсами формує компетентнісний та інноваційний потенціал організації. Визначено ключові напрями впливу форсайт-аналізу на процеси стратегічного управління, зокрема через ідентифікацію трендів, слабких сигналів змін, сценарне моделювання та адаптацію управлінських стратегій до динамічних змін зовнішнього середовища. Особливу увагу приділено обґрунтуванню ролі «зелених» HR-практик, цифровізації HR-процесів та інноваційного маркетингу у формуванні стійких моделей розвитку підприємств. Запропоновано форсайт-орієнтовану модель інтеграції інноваційного маркетингу та HRM, у межах якої форсайт виступає координаційним ядром стратегічного управління. Розроблено економічний механізм реалізації такої інтеграції, що включає ресурсний, процесний та результативний блоки, а також систему зворотного зв’язку для адаптації управлінських рішень до змін зовнішнього середовища. Обґрунтовано, що використання запропонованого підходу сприяє підвищенню інноваційної активності підприємств, ефективності використання людського капіталу, адаптивності управління та формуванню довгострокових конкурентних переваг у контексті забезпечення сталого розвитку.