Початок відбудови шкільної освіти на Поділлі (1944–1947 рр.)
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1521-2025-15-42-27-41Ключові слова:
Поділля, Вінницька і Кам’янець-Подільська області, повоєнне відновлення, державна політика, освіта, матеріальне середовище учнівської повсякденності, учні, вчителі, Podillia, Vinnytsia and Kamianets-Podilskyi regions, postwar restoration, state policy, education, material environment of student life, students, teachersАнотація
У статті представлено специфіку локальних умов початкового етапу відбудови шкільної освіти у 1944–1947 рр. На основі аналізу статистичних відомостей виявлено неспроможність шкільної мережі Поділля забезпечити повноцінне навчання у перші повоєнні роки, внаслідок значних людських та матеріальних втрат.
З’ясовано, що пріоритетом освітньої політики партійно-державного керівництва країни було форсоване відновлення освітнього процесу на територіях, що знову опинилися під радянським контролем. Виявлено, що державна політика полягала в орієнтації на кількісні здобутки, що зумовлювало нехтування якістю у процесі відновлення шкільного навчання.
Урядові розпорядження, спрямовані на прискорене відновлення навчального процесу, охоплення шкільним навчанням усіх дітей відповідного віку, прискорену підготовку педагогічних кадрів, не враховували реальні умови повсякденного життя й освітнє середовище на місцях.
Доведено, що важливим чинником відновлення матеріально-технічної бази шкільної освіти було активне залучення батьків, вчителів, державних підприємств та колгоспів, чиї зусилля стали рушійною силою в упорядкуванні освітньої інфраструктури. Визначено, що попри позитивну динаміку відбудовчого процесу, протягом 1944–1946 рр. простежується нерівномірність у показниках відновлення освіти, у зв’язку з перевищенням чисельності школярів над кількістю вчителів та наявним шкільним фондом.
The article examines the specifics of local conditions during the initial stage of reinstating schooling in Podillia from 1944 to 1947. Based on an analysis of statistical data, it reveals that Podillia’s school network was unable to provide a complete education during the first post-war years due to significant human and material losses.
The study shows that the party-state leadership prioritized the forced restoration of the educational process in territories that had come back under Soviet control. It demonstrates that state policy prioritized quantitative achievements over quality during the school restoration process. Government directives aimed at accelerating the restoration of the educational process by enrolling all children of the appropriate age and rapidly training teaching staff did not take into account the actual conditions of the daily educational environment at the local level.
The study demonstrates that the active involvement of parents, teachers, state enterprises, and collective farms was a crucial factor in the restoration of the school education infrastructure, and that it was these efforts that drove the organization of the educational infrastructure. Despite the positive dynamics of the restoration process between 1944 and 1946, unevenness in education recovery indicators was evident due to the number of students exceeding the number of teachers and available school facilities.
