Конструювання зовнішньополітичного іншого в контексті політики ідентичності України
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1521-2025-15-43-114-126Ключові слова:
ідентитарна політика, зовнішньополітична ідентичність, Іншування, зовнішня політика держави, конструктивізм в міжнародних відносинах, символічна політика, публічна дипломатія, identity policy, foreign policy identity, Othering, foreign policy, constructivism in international relations, symbolic politics, public diplomacyАнотація
У статті розглядається процес конструювання зовнішньополітичної ідентичності держави як ключового елементу ідентитарної політики, зокрема через механізм іншування. Досліджується типології «Іншого» та методологічні підходи до аналізу зовнішньополітичного дискурсу, підкреслюючи його роль як інструменту формування та легітимації національної ідентичності. Автор аналізує еволюцію зовнішньополітичної ідентичності на прикладі України, розглядаючи основні нормативно-правові документи, що визначали зовнішньополітичний курс: «Про Основні напрями зовнішньої політики України» (1993), «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України» (2010), «Стратегія зовнішньополітичної діяльності України» (2021). Особлива увага приділяється дискурсивному зсуву у сприйнятті ключового зовнішнього актора – від концепції стратегічного партнерства до визначення його як екзистенційної загрози, що кардинально вплинуло на усю парадигму безпеки. Прослідковується трансформація безпекової доктрини від ідеї нейтралітету та позаблоковості до безальтернативного курсу на євроатлантичну інтеграцію. Робиться висновок, що зовнішньополітична ідентичність формується як динамічний дискурсивний конструкт, що активізується через владні тексти та практики, які, у свою чергу, легітимізують певні політичні дії, що можна простежити на прикладі еволюції українського зовнішньополітичного нормативного дискурсу.
