Криміналізація окремих форм колабораційної діяльності в контексті міжнародного гуманітарного права

Анотація

Статтю присвячено дослідженню окремих питань щодо встановлення відповідності норми про кримінальну відповідальність за вчинення колабораційної діяльності міжнародному гуманітарному праву. Зокрема автором було зроблено спробу спростувати та контраргументувати поширену нині тенденцію критики положень ст. 111-1 КК України в контексті невідповідності її основним положенням міжнародного гуманітарного права, а також порушень прав громадян України, які нібито змушені були в цілях виживання вчиняти дії, що утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого зазначеною нормою. Базовою нормою в цьому питанні є ст. 43 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі, відповідно до якої, з фактичним переходом до рук окупанта повноважень легітимної влади він вживає всіх залежних від нього заходів для того, щоб, по можливості, відновити і забезпечити громадський порядок і безпеку, дотримуючись існуючих у країні законів, за виключенням, коли це абсолютно неможливо. Доведено, що переважна більшість форм діяльності державою-агресором, яка здійснюється на окупованих територіях, прямо суперечить нормам міжнародного гуманітарного права.

На підставі ґрунтовного аналізу встановлено і доведено, що більшість форм колабораційної діяльності є способами злочинної взаємодії з державою-агресором в її діяльності, яка провадиться на порушення норм міжнародного гуманітарного права. А, тому, враховуючи, що таку діяльність спрямовано на руйнування елементів суверенітету України та встановлення управління держави-агресора на тимчасово окупованих територіях, Держава України здійснює притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили колабораційну діяльність, не порушуючи норми міжнародного гуманітарного права. Разом із цим автор погоджується із необхідністю суворого дотримання норм чинного законодавства при протидії колабораційній діяльності та недопущення розширювального тлумачення положень ст. 111-1 КК України. Відновлення повного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях та подальші стабілізаційні заходи є найбільш прийнятним способом забезпечення прав та свобод осіб, що певний час знаходились під владою держави-агресора.