«Пир во время чумы» А. С. Пушкина: ценностный аспект

Анотація

У пропонованій статті розглянуто проблему об’єктивного сприйняття четвертої з пушкінських «маленьких трагедій» – «Бенкету під час чуми», а також значення твору у літературній спадщині поета в цілому.

У рамках аксіології та імагології (дисципліни, прямо пов’язаної з  компаративістикою) автори простежують зв’язок пушкінських творів з іншими творами світової літератури, в яких обговорюються цінності його доби – доби, в яку всі аспекти суспільного буття були піддані сумніву. У цьому зв’язку ставиться питання кульмінаційної ролі «Бенкету під час чуми» у циклі «маленьких трагедій».

Пушкін часом свідомо применшував власну роль у написанні власних творів, видаючи їх за переклади певних текстів, оригінали яких, утім ніколи не існували. І  навпаки: ті сюжети, що були направду позичені, постають перед читачем не стільки як підтвердження «оригіналу», скільки як його спростування. Відтак автори статті шукають той спосіб, через який запозичення уключено до оригінальної ціннісної системи. Адже творчість Пушкіна репрезентує загальноєвропейські цінності й  загальноєвропейські сюжети його доби, хоч на цьому він і не зупиняється. Його «маленькі трагедії» є яскравим прикладом органічного включення пушкінського оригінального художнього мислення до загальноєвропейського світоглядного пошуку його доби.

У статті пропонується авторська версія того способу, яким «Чумне місто» Вілсона на очах перетворюється на «Бенкет під час чуми», оригінальний твір Пушкіна, абсолютно нове слово у світовій літературі. Загалом цей спосіб можна схарактеризувати як свідому підміну цінностей.

Такого результату Пушкін досягає насамперед у двох текстах, які зазнали рішучих та незворотних змін у порівнянні з вілсоновським оригіналом. Це «Пісня Мері Грей» та «Пісня Головуючого на Бенкеті» (або «Пісня про чуму»).

Перша в інтерпретації Пушкіна постає чимось набагато більшим, ніж  традиційна британська гонорова гра «Шотландці та англійці», що її ведуть між собою Мері та Луїза. Прийнявши шотландську імагему, Пушкін далі просувається в її інтерпретації: у нього Мері не лише «сумна», а ще й «задумлива» з усіма наслідками, що звідси випливають.

Щодо другої, то вона з Вільсонової елегії фізичного руйнування – перетворюється на пушкінську елегію метафізичного безсмертя.

В статье раскрывается проблема объективного восприятия четвёртой из  маленьких трагедий А. Пушкина «Пир во время чумы» и определяется её значение в творчестве поэта. В рамках аксиологии и имагологии авторы прослеживают литературные связи произведения как спор о ценностях в эпоху, которая поставила под сомнение все аспекты общественной жизни. Также освещён вопрос о кульминационной, итоговой роли «Пира во время чумы» в рамках цикла маленьких трагедий.

The proposed article reveals the problem of objective perception of the fourth of Pushkin's “short tragedies” – “A Feast in Time of Plague”.

The article also indicates a significance of “A Feast in Time of Plague” in Pushkin's literary heritage as a whole.

Within the framework of axiology and imagology (as a discipline directly connected with  comparative studies) authors trace the connection of Pushkin's works with other samples of world literature, as a discussion about values in time when every aspect of society was being called into doubt. The article also highlights the question of the culminating role of “A Feast in Time of Plague” in the cycle of “short tragedies”.

The poet often deliberately diminishes his role in the writing of his works; his plays were sometimes presented as a translations of works that never existed. Conversely, deliberately borrowed plots appear before the reader as a new look at things, in contrast to the original.

Thus, the authors of the article try to explain how the poet manages to integrate borrowings into his works. His literary heritage represents common European values and plots. But Pushkin does not stop there. Pushkin's “short tragedies” are in fact an integral part of his involvement in the European worldview.

The article explains how a simple translation of John Wilson's “The city of the Plague” had become an independent work by Aleksander Pushkin. Our most important conclusion in  short sounds like this: the problems raised by Pushkin in his “A Feast in Time of Plague” are mostly absent in Wilson's “The city of the Plague”. In this sense Pushkin’s “short tragedy” is an absolutely new word in world literature.

Pushkin had achieved this result with some decisive and crucial changes (as compared with “The city of the Plague”) in two texts inside “the translation” – “Mary Gray’s Song” and “Master’s Song”(or “A Song on the Plague”).

The first Pushkin's interpretation is much more important than Mary Gray’s common play in “Scots and English” with Loisa. Pushkin's understanding of the Scottish imageme leads him to Mary Gray’s characteristic as not only “sad”, but “sophisticated” (“zadumchivaya”).

As for the second one, Wilson's elegy about physical destroying, had become Pushkin's elegy about metaphysical immortality.