Ви ж знаєте, непевна в неї смерть»: смерть Офелії у світлі народної танатології

Анотація

Пропонована стаття спирається на засадничі ідеї Ф. Ар’єса щодо зміни уявлень про смерть та, відповідно, всього, що пов’язане з підготовкою до неї та її ритуалізацією; на висловлену в роботах з культурної антропології, археології, етнології, історії думку про необхідність дослідження дискурсу смерті за допомогою міждисциплінарного інструментарію; втілення такої можливості у літературознавчих розвідках, пов’язаних з інтерпретацію смерті шекспірівської героїні.  Мета статті – проаналізувати смерть Офелії у світлі традиційної танатології. Новизна дослідження полягає у переакцентуванні уваги з питання «як загинула?» на питання «чому не рятували?» та «чому так поховали?», що мотивувало залучення не лише історичного й літературознавчого, але й фольклорно-етнологічного, історичного контексту, прочитання поведінки героїні крізь призму побутової культури та звичаєвості Англії часів Шекспіра. Інтерпретація смерті та поховання Офелії зумовлена твердженнями англійських етнологів про існування традиційних пожертв водоймам, які призводили до частих смертей, від яких не рятували, вважаючи закономірними. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що амбівалентне ставлення персонажів до смерті та характер поховання Офелії мотивовані традиційним ставленням до потопельників, яке впродовж віків було закріплене у законодавстві, де смерть від води могла розглядатися за певних умов як самогубство; незалежний від людини трагічний випадок; як непевна, сумнівна. Останній випадок розглядається як традиція пожертви водоймам, через що дівчина не чинила опору долі, свідок/свідки дозволили їй втопитися, а священник не погодився виконувати повний церковний обряд поховання. Аналіз шекспірівських творів у світлі фольклорно-етнологічних свідчень та сучасних знань про культуру шекспірівської доби загалом дає можливість дешифрувати зрозумілі сучасникам і напівпрозорі або й непрозорі для нас коди літературної спадщини Великого Барда.