Допустимість цифрових доказів у кримінальному провадженні: аналіз судової практики
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1319-2025-15-29-104-115Keywords:
допустимість, докази, цифрові технології, електронні докази, цифрові докази, Кримінальний процесуальний кодекс України, кримінальне провадження, admissibility, evidence, digital technologies, electronic evidence, digital evidence, Criminal Procedure Code of Ukraine, criminal proceedingsAbstract
Стаття присвячена аналізу судової практики допустимості цифрових доказів у кримінальному провадженні. Відзначено, що в епохою цифрових технологій цифрові докази перетворилися на корисний інструмент у кримінальному провадженні.
Встановлено, що відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, Кримінальний процесуальний кодекс України не містить згадки щодо електронних доказів, а в кримінальній процесуальній доктрині та практиці електронні докази, в залежності від їх змісту, форми та мети створення у кримінальному провадженні відносять до речових доказів або документів.
Звернута увагу, що аналізуючи положення ст. ст. 87, 88, 88-1, 89 КПК України законодавець приділяє увагу недопустимості доказів, залишаючи поза увагою саме порядок отримання та визнання допустимості доказів. Акцентовано, що дискусійним є визначення критеріїв (умов, вимог, правила, елементи) допустимості доказів у кримінальному провадженні та підтримано, на думку авторів, найбільш розширене уявлення щодо такої класифікації.
Проаналізовано судову практику щодо допустимості визнання цифрових доказів у кримінальному провадженні на прикладі конкретних постанов суду. Розглянуто позицію суду в постанові Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 р. у справі № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20 та відзначено, що суд визнав електронні документи (флеш-накопичувачі № 1386 та 1387) цифровим доказом, копії цифрової інформації замість її оригіналів як допустимих цифрових доказів. Також існує й практика невизнання цифрових доказів як допустимих в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 травня 2018 р. у справі № 397/2588/13-к, провадження № 51-3650км18, постанові Верховного Суду колегії суддів Касаційного кримінального суду від 17 березня 2020 р. у справі №426/12149/17, провадження № 51-112км20.
Зроблено висновок, що неоднозначний підхід суддів щодо допустимості або недопустимості визнання цифрових доказів у кримінальному провадженні вказує на існування прогалин у Кримінальному процесуальному кодексі України. В багатьох випадках наскільки обґрунтованими, надійними, повними, справжніми та достовірними є цифрові докази у конкретній справі залежить їх визнання суддями допустимими. Запропоновано внесення змін і доповнень до Кримінального процесуального кодексу України.
