Реальність і право: методологічні засновки проблеми

Abstract

Увагу до співвідношення реальності і права, яке є частиною фундаментальної проблеми природи права, викликають заяви політичного керівництва рф про вирішення територіальних питань, виходячи з реальності, що склалася в результаті фактичної окупації рф частини України. Мета статті полягає в пошуку відповіді на два взаємопов’язані питання: чи тільки соціальні факти визначають зміст норм права?; чи заслуговує право тільки на функцію відтворення реальності, що склалась в соціальному житті? Зазначається, що відповідь на них залежить від керівної методології. Методологічним засновком теорій, які абсолютизують значення фактичної соціальної дійсності, є натуралізм, який пропонує ідеал наукової раціональності, що витікає із принципу механічної причинності, і передбачає пізнання та обґрунтування явищ безвідносно до моральних або етичних оцінок. Він втілився в юридичних теоріях позитивістського типу, які об’єднані принципом походження права від фактів об’єктивної соціальної дійсності. Їм протистоять теорії непозитивістського типу, які вводять в зміст права морально ціннісні засновки. В ХХ сторіччі набирає популярності методологія постмодерну, що ґрунтується на некласичній філософії. З’являється «новий» імідж права, за яким понятійні межі права розмиваються до правил та практик, що фактично легітимовані суспільством з тих чи інших підстав. Відповідно, втрачаються орієнтири етичної правильності тих норм і дієвості, які мають претензію називатися правом. На думку автора, пізнавальним орієнтиром в цій проблемі має слугувати тезис дуальності права Р. Алексі, за яким право з необхідністю існує не тільки в реальному вимірі авторитетних встановлень та дієвих практик, але і в ідеальному виміри, що містить ціннісні засади та відсилає до моральної правильності. Підкреслюється, що право стоїть до реальності у різних відношеннях: не тільки відтворює фактичну соціальну дійсність, але може випереджати її, або з нею боротися. Підсумовує дослідження висновок: обумовленість змісту права не вичерпується фактами соціальної дійсності, а необхідно передбачає ідеальні цінності, які відокремлюють розуміння права як прояву фактичної сили від розуміння в якості морально виправданого регулятора. Тому право по відношенню до соціальних фактів є величиною оціночною. Звідси бачимо, що обмеження функції права лише ратифікацією фактичної реальності, є принизливим, оскільки право є також засобом управління соціальним життям.