Права осіб з інвалідністю в контексті історії розвитку поколінь прав людини
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1319-2026-16-31-275-284Keywords:
покоління прав людини, безбар’єрність, інклюзія, дискримінація, особи з інвалідністю, моделі інвалідності, доступність, біоетика, цифровізація, глобалізація, трансформація, трудове право, соціальна нерівність, human rights generation, barrier-free, inclusion, discrimination, persons with disabilities, disability models, accessibility, bioethics, digitalization, globalization, transformation, labor law, social inequalityAbstract
Стаття присвячена аналізу прав осіб з інвалідністю в контексті історії розвитку поколінь прав людини. Актуальність дослідження зумовлена глибинними трансформаціями сучасного праворозуміння та посиленням уваги до інклюзивних підходів у правовій доктрині.
Автори звернули увагу, що процес глобалізації, цифровізація суспільства, інклюзія, запровадження міжнародних стандартів та євроінтеграція України стали поштовхом до повного переосмислення місця осіб з інвалідністю у системі правових гарантій та переходу від декларативного закріплення до реального забезпечення рівності у всіх сферах суспільного життя.
Попри активізацію процесів безбар’єрності, особи з інвалідністю продовжують зустрічатися з системними викликами у реалізації своїх прав. Це стосується передусім доступу до освітніх та соціальних благ, праці, активної участі у державних справах тощо.
У науковому дослідженні автори проаналізували трансформацію моделей інвалідності як відображення зміни наукових і правових підходів до розуміння людської гідності та суб’єктності, а також визначили особливості сучасного етапу розвитку прав осіб з інвалідністю в умовах формування четвертого покоління прав людини.
Акцентовано увагу на тому, що права осіб з інвалідністю потребують свого переосмислення в контексті формування четвертого покоління прав людини. На сьогодні, ці питання викликають дискусію. Адже, це зумовлено, по-перше, тим, що є недостатньо вивченими можливості реалізації цих прав особами з інвалідністю; по-друге, деякі права четвертого покоління створюють нові зони ризику для дискримінації осіб з інвалідністю.
А тому подальший розвиток прав людини потребує системного міждисциплінарного осмислення із залученням як наукової спільноти, так і лідерів думок.
Як висновок, дослідники зазначають, що розвиток прав осіб з інвалідністю слід розглядати як органічну складову загальної еволюції прав людини. Їхня трансформація демонструє перехід до інклюзивної моделі правової та соціальної держави, де центральними цінностями є людська гідність і рівні можливості.
