Проблемні питання кваліфікації щодо статті 436-1 кримінального кодексу України
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1319-2026-16-31-312-323Keywords:
тоталітарний режим, державний терор, комунізм, нацизм, заборонені матеріали, декомунізаційні закони, пропаганда, символіка, творчий/історичний контекст, totalitarian regime, state terror, communism, Nazism, banned materials, decommunization laws, propaganda, symbolism, creative/historical contextAbstract
В статті розглянуті проблемні питання кваліфікації об’єктивної і суб’єктивної сторін кримінального правопорушення, передбаченого статтею 436-1 Кримінального кодексу України (виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів). Розглянувши історичні підстави для даної новели, автори переходять до аналізу диспозиції статті 436-1 Кримінального кодексу України використовуючи доктринальне та судове тлумачення термінів «пропаганда», «пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів», «символіка», «виготовлення», «виготовлення та/або поширення».
Автори вважають, що застосована в даній статі конструкція об’єктивної сторони правопорушення викликана надмірною законодавчою економією і спричиняє суттєве збільшення навантаження на суд. В той же час, судова практика, включно з практикою Верховного Суду, є неоднозначною і суперечливою, що залишає проблеми правого характеру невирішеними. На думку авторів, обмін досвідом з країнами, які мають подібне законодавство: Німеччина, Польща, країни Балтії, які могли б надати допомогу у вирішенні проблемних питань та вдосконаленні правозастосовної практики. Наведені в статті приклади відповідних норм іноземного законодавства свідчать про інший підхід в юридичній техніці із зміщенням складних моментів в кваліфікації від судового тлумачення до визначень в законі.
Автори переконані, щодо зміни редакції ст.436-1 Кримінального кодексу України забезпечення єдності судової практики є завданням Верховного Суду. Через перегляд рішень нижчих інстанцій та формування правових позицій Верховний Суд може сприяти усуненню розбіжностей у застосуванні даної статті.