Вимушена міграція в системі перехідного правосуддя: від міжнародних трибуналів до практики МКС
DOI:
https://doi.org/10.34079/2518-1319-2026-16-31-340-351Keywords:
вимушена міграція, примусове переміщення, перехідне правосуддя, Міжнародний кримінальний суд, воєнні злочини, депортація, репарації, право на правду, міграція, права мігрантів, forced migration, forced displacement, transitional justice, International Criminal Court, war crimes, deportation, reparations, right to truth, migration, rights of migrantsAbstract
Стаття присвячена дослідженню вимушеної міграції через призму концепції перехідного правосуддя з особливим акцентом на механізмах кримінального переслідування осіб, винних у примусовому переміщенні мирного населення. Авторка зазначає, що в сучасних збройних конфліктах міграційний тиск часто використовується як свідомий інструмент ведення війни та засіб політичних маніпуляцій, що зумовлює потребу в ефективному покаранні за такі діяння.
У роботі проаналізовано зміст перехідного правосуддя як комплексної системи, що включає кримінальне переслідування, роботу комісій правди, програми відшкодування збитків, інституційні реформи та заходи з увічнення пам’яті. Окрему увагу приділено тому, що для вимушених переселенців репатріація є не просто фізичним поверненням, а складним процесом відновлення політичної довіри між громадянином і державою.
Дослідження базується на детальному аналізі еволюції міжнародного кримінального права: від Статуту Нюрнберзького трибуналу до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Авторка розглядає ключові прецеденти міжнародних трибуналів щодо Югославії (МТКЮ) та Руанди (МКТР), які сформували доктринальне розмежування між депортацією та примусовим трансфером населення.
Важливою складовою статті є аналіз сучасної практики МКС щодо ситуацій у Дарфурі, Центральноафриканській Республіці та М’янмі, де Суд визначив критерії «примусового характеру» переміщення та роль наказів у вчиненні цих злочинів. У контексті України підкреслено значущість виданих МКС ордерів на арешт у справі про незаконну депортацію українських дітей до РФ.
Авторка висуває тезу про холістичний характер перехідного правосуддя, де кримінальне переслідування виступає фундаментом для реалізації права на правду та отримання репарацій. Авторка доходить висновку, що фіксація історичних фактів у судових рішеннях та притягнення винних до відповідальності є необхідною передумовою для примирення суспільства та гарантією неповторення подібних масових порушень прав людини у майбутньому.
